Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства затвердило Порядок віднесення видів рослинного та тваринного світу до інвазивних чужорідних видів. Відтепер включення видів до відповідного переліку здійснюватиметься за чітко визначеними критеріями та в межах прозорої процедури. В Україні вже зафіксовано понад 400 чужорідних видів тварин та понад 750 видів рослин, частина з яких має ознаки інвазійності, — про це повідомляє Міністерство.
«Інвазійні чужорідні види становлять реальну загрозу для природних екосистем та економіки. Запровадження чіткої процедури формування переліку — це системний крок до захисту біорізноманіття та наближення нашої політики до європейських стандартів», — зазначив заступник міністра Олександр Краснолуцький.
Що змінюється
Порядок затверджено наказом Міністерства від 29 січня 2026 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції 18 березня 2026 року. Документ розроблено з урахуванням міжнародних зобов’язань України, зокрема Регламенту ЄС №1143/2014 щодо запобігання проникненню та поширенню інвазивних чужорідних видів.
Серед ключових критеріїв віднесення виду до інвазивного: походження за межами України, здатність до самостійного розмноження та поширення, а також наявність або ризик негативного впливу на біорізноманіття, екосистемні послуги, економіку чи здоров’я населення. Процедура передбачає залучення науковців, експертів та громадськості.
Чому це важливо для мисливців
Інвазивні чужорідні види входять до п’яти найбільших глобальних загроз біорізноманіттю. Для мисливської спільноти це не теоретична проблема — це повсякденна реальність в угіддях.
Єнотоподібний собака, який є одним із найвідоміших інвазивних хижаків в Україні, руйнує гніздовища водоплавних птахів та є резервуаром небезпечних захворювань, зокрема сказу та корости. Американська норка витісняє європейську норку з природних місць мешкання. Ротан-головешка знищує ікру та молодь місцевих видів риб. Це лише кілька прикладів із понад 400 зафіксованих чужорідних видів тварин.
Мисливці та єгері першими стикаються з наслідками поширення інвазивних видів: скорочення чисельності дичини, зміна структури кормових угідь, поширення хвороб. Регулювання чисельності окремих інвазивних хижаків фактично вже є частиною мисливського господарювання, хоча й не завжди системною.
Крок до європейських стандартів
Прийняття Порядку є частиною гармонізації українського законодавства з правом Європейського Союзу. У країнах ЄС боротьба з інвазивними видами — це окрема галузь природоохоронної політики з чіткими переліками видів, протоколами реагування та фінансуванням заходів із контролю.
Читайте також: Робота з інвазивними видами: досвід Норвегії та уроки для України
Для мисливської галузі це може означати, що регулювання чисельності інвазивних хижаків з часом отримає системне наукове обґрунтування та правову базу. Це те, чого мисливській спільноті бракувало: не просто дозвіл на відстріл, а чітка державна стратегія, що визнає роль мисливців у захисті місцевих екосистем від чужорідних загроз.
Шакал: інвазивний чи ні — дискусія триває
Цікавим у контексті нового Порядку є питання золотистого шакала (Canis aureus), навколо якого в мисливській та науковій спільноті точаться суперечки. Одні вважають його інвазивним видом, що загрожує місцевій фауні, інші — аборигенним видом, який повертається на історичні території.
Науковці Нижньодністровського національного парку, які досліджували шакала на Півдні України, дали своїй публікації назву «Шакал. Вид, який відновлює свій історичний ареал». Перші реєстрації шакала в пониззі Дністра датуються 1998 роком, а зараз лише в межах цього нацпарку налічується щонайменше 120 особин. Шакала вже фіксують і далеко за межами Причорномор’я — на Житомирщині, в Чорнобильському та Поліському заповідниках. Вид включений до Директиви ЄС 92/43/ЄС про збереження природних оселищ та видів фауни.
Водночас є й інша позиція: шакал активно поширюється, займає нові території, може конкурувати з лисицею, впливати на популяції дрібної дичини та нести епізоотичні ризики. І ці аргументи теж мають право на обговорення.
Саме для таких дискусійних випадків і потрібен затверджений Порядок із чіткими науковими критеріями. Бо визначати статус виду мають не емоції, а дані.