Через сезонне нашестя вовків мисливські підприємства та громадські товариства змушені влаштовувати облави на хижаків.
Лише за 22 лютого на Турійщині вполювали двох вовків. Про це інформують Турійські новини.
За інформацією видання, на хижаків полюють, бо ті несуть серйозну загрозу для селян, котрі мешкають «по сусідству». До того ж, вовки здатні винищити фауну у лісах та довколишніх селах.
У Вікіпедії зазначається, що вовки активні переважно в нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони дають знати голосним виттям, що дуже відрізняється за своїм характером у дорослих самців, вовчиць та молодих, а також залежно від ситуації. Справа в тому, що за допомогою різного роду завивань вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків на території зграї, появу людей та інші важливі події. Вовки мають також досить розвинуту міміку — вирази їхньої морди, пози та положення хвоста можуть бути вельми різноманітними, що віддзеркалює емоційний стан тварин та має першорядне значення для встановлення контактів між особинами або, навпаки, запобігання сутичок. Із аналізаторів у вовків найрозвиненішим є слух, дещо слабкішими — зір та нюх.
Добре розвинена вища нервова діяльність сполучається у вовків з силою, спритністю, невтомністю, швидкістю бігу та іншими фізичними даними, що значно підвищують шанси цього хижака у боротьбі за виживання. Він без видимих зусиль може нести в зубах вівцю, тримаючи її перед собою або закинувши за спину. Зазвичай вовк розвиває швидкість до 55—60 км/год, але на полюванні його швидкість може бути і 65 км/год, в екстремальних випадках заледве може розвинути і 70–75 км/год, а стометрову відстань перед нападом може подолати за 4,5 секунди тобто зі швидкістю в 85 км/год, але довго з такою швидкістю бігти хижак не може . Вовк здатний здійснювати переходи до 60—80 км за ніч, а в середньому за добу (в лісовій зоні) проходити понад 20 км.
В тундрі, а також в горах, вовки здійснюють сезонні кочування за стадами диких та свійських копитних. Іноді спостерігається помітне збільшення кількості вовків в деякій місцевості внаслідок різкого погіршення умов існування в сусідніх районах.
Вовк — типовий хижак, що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основу харчування вовків складають копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, сарни, дикі свині, свійські вівці, корови, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози.
Поряд з великими тваринами в харчуванні вовків велику роль відіграють дрібні — зайці, дикі кролі, мишоподібні гризуни. В теплу пору року вовки ловлять дуже велику кількість польових мишей, лемінгів та інших тваринок такого ґатунку, і на цій їжі добре вгодовуються і навіть жиріють до зими. Влітку вовки не втрачають випадку з’їсти кладку яєць птахів, що гніздяться на землі, пташенят в гнізді, а іноді ловлять навіть водоплавних птахів. Здобиччю вовків також можуть стати лисиці, єнотоподібні собаки, єноти та інші невеликі хижаки, а також свійські собаки, за якими вовки часто полюють спеціально, навіть витягуючи їх ночами з конури на подвір’ї. Зрідка зголоднілі взимку вовки можуть нападати на сплячих у барлогу ведмедів. Також серед вовків спостерігаються випадки канібалізму.
На відміну від деяких інших хижих тварин, вовки часто повертаються до недоїдених решток своєї здобичі, особливо в голодний час. Не гордують вони також трупами домашньої худоби, а на морських узбережжях — тушами тюленів та інших морських тварин, викинутих на берег.
В степах та пустелях звичайною їжею вовків є різноманітні плазуни та сарана (в роки масового виплоду).
Вовки, особливо в південних частинах ареалу, поїдають і деякі рослинні корми — різні ягоди, плоди конвалії, дикі та садові фрукти (падалку), навіть гриби. В степах вони часто поїдають кавуни та дині, втамовуючи таким чином не стільки голод, скільки спрагу, тому що потребують регулярного і досить щедрого водопою. В Українських Карпатах відомі факти поїдання вовком стиглих плодів горобини.
Вовк відомий своєю ненажерливістю. Дійсно, якщо він голодний, то здатний з’їсти до 10 кілограм м’яса за раз. Але в звичайних умовах добова норма на дорослі тварини складає всього лише близько 2 кг, решта м’яса просто розтягується та приховується на запас, і з’їдається пізніше; це не завжди береться до уваги, і сприяє перебільшеній уяві про ненажерливість вовків. З іншого боку, цій тварині притаманна дивовижна здатність голодувати, не втрачаючи при цьому життєвих сил. В Ямальскій тундрі поранений вовк пролежав, не міняючи місця і не полюючи, тобто будучи голодним, 17 діб. Він дуже схуднув, але повністю одужав від поранень і після цього біг як здоровий.
В процесі полювання вовків на велику дичину особливо добре видно, наскільки це високорозвинені хижаки і якою складністю відрізняється їхня поведінка. Навіть полюючи вдвох влітку, вовки нерідко практикують поділ обов’язків, коли один з них стає заганяйлом, а інший ховається в засідці. Перший при цьому діє дуже обережно, поступово та методично направляючи намічену жертву в бік свого напарника. В зграї, що переслідує оленя, лося або сайгу, часто одні хижаки біжать безпосередньо за жертвою, а інші — не поспішаючи зрізують кути, і, відпочивши, змінюють перших. При цьому хижаки демонструють вражаючу невтомність, нещадну настирливість і рано чи пізно в абсолютній більшості випадків домагаються свого. Іноді вони заганяють оленів на скелі, і, оточивши, чекають, коли ті, втомившись, спробують прорватись і втекти. Нарешті, вовки вміло виганяють оленів та сарн на ковзку голу кригу річок та озер взимку або ріжуть їх в глибокому пухкому снігу або по насту. Але в інших умовах вони не здатні наздогнати здорового дорослого оленя, тому їхня здобич більш ніж на 60 % складається з хворих та старих тварин.