Туреччина має досить розвинене законодавство, що регулює полювання та управління популяціями диких тварин. Основним документом у цій сфері є Закон про полювання №4915 від 2003 року (Kara Avcılığı Kanunu). Розглянемо ключові положення цього закону.
Мета та сфера дії закону
Стаття 1 закону №4915 визначає його мету: забезпечити збереження, розвиток та сталий менеджмент ресурсів диких тварин, контроль полювання, отримання економічних вигод від мисливства та співпрацю зацікавлених сторін.
“Цей закон охоплює управління дикими тваринами та середовищами їх існування, створення та функціонування мисливських угідь, організацію полювання та мисливського туризму, освіту мисливців, злочини і порушення у сфері полювання та покарання за них”, – зазначено у статті 1.
Полювання дозволено лише на певні види тварин, у визначених місцях та у встановлені строки. Забороняється полювати на рідкісні та зникаючі види, перелік яких визначає Центральна мисливська комісія.
Мисливські угіддя та ліцензії
Закон виділяє кілька типів мисливських угідь: приватні, державні, загального користування та зразкові (стаття 11). Для полювання у приватних угіддях потрібен дозвіл власника, в інших – дозвіл Міністерства сільського та лісового господарства.
Усі мисливці повинні мати ліцензії двох типів:
1) Базову мисливську ліцензію (для громадян Туреччини – безстрокова, іноземців – на основі взаємності, туристів – тимчасова)
2) Щорічний дозвіл на полювання
“Полювання дозволяється лише за наявності мисливської ліцензії та щорічного дозволу, з використанням дозволеної зброї та методів, у відповідності до затверджених планів полювання”, – йдеться у статті 6 закону.
Стаття 6 закону №4915 також встановлює основні вимоги до зброї, що використовується для полювання:
“Забороняється полювати із застосуванням отрути. Полювання не дозволяється з використанням автоматичної та напівавтоматичної гладкоствольної зброї, а також рушниць і пістолетів з подовженим магазином, якщо місткість магазину не обмежена двома патронами. Пневматична зброя теж не може використовуватись для полювання”.
Таким чином, мисливці в Туреччині можуть використовувати для полювання:
- Нарізні мисливські рушниці та карабіни
- Гладкоствольні рушниці з місткістю магазину не більше 2 патронів
- Традиційні лук і стріли
Закон також містить обмеження щодо калібру та типу боєприпасів.
Стаття 16 зазначає:
“Мисливці-туристи можуть ввозити з собою для полювання нарізні та гладкоствольні рушниці, луки та стріли, а також боєприпаси до них. При цьому слід дотримуватись вимог законів №6136 “Про вогнепальну зброю та холодну зброю” та №2521 “Про виробництво, придбання, продаж та зберігання рушниць, гвинтівок та мисливських ножів, що використовуються для полювання та спорту”.
Отже, хоча турецькі мисливці мають доволі широкий вибір зброї, закон встановлює розумні обмеження задля безпеки самих мисливців та оточуючих. В той же час, традиційні методи полювання, як от лук зі стрілами, не забороняються.
Контроль та відповідальність
Міністерство сільського та лісового господарства здійснює контроль за полюванням через систему мисливських інспекторів та охоронців. Вони мають право перевіряти документи мисливців, конфісковувати незаконно впольовану дичину та знаряддя порушень.
“Особи, які здійснюють полювання без ліцензій, у заборонених місцях чи строки, забороненими методами або понад встановлені ліміти, несуть адміністративну або кримінальну відповідальність, в залежності від тяжкості порушення”, – зазначено у статті 21.
Штраф за полювання без ліцензії становить 300 турецьких лір, без дозволу – 150 лір. Повторні порушення тягнуть за собою анулювання ліцензії. За особливо тяжкі порушення, що ставлять під загрозу виживання видів, передбачено навіть тюремне ув’язнення на строк від 2 до 5 років.