На Чернігівщині утримують унікальні породи гончих собак (ФОТО)
ЗМІСТ
У приватному мисливсько-рибальському підприємстві «Єгер», окрім розведення диких звірів, утримують унікальні породи гончих собак. Деякі з них в Україні представлені тільки тут. Це пише Віталій НАЗАРЕНКО у своїй статті опублікованій на Інформаційному порталі Чернiгiвщини.
Серед чотирилапих мисливців є чинні чемпіони України та Європи. Улюбленою породою власника розплідника і засновника «Єгеря» Михайла Реви є найдревніша порода гончаків, зображення якої наявне на давньоруських фресках, – руський гончак. Пан Михайло каже, що цю породу у нас украли росіяни, назвавши її своєю, російською, хоча коли наші князі та вельможі тримали елітні псарні, у Московії ще жаби кумкали.
Русаки і біляки – в «Єгері» вирощують зайців
Нащадки чемпіонів, чинні та майбутні чемпіони. Утримання таких красенів – ціла наука й колосальна робота, та й щенят гончаків передають лише тим, хто в них має неабияку тяму й відповідні умови. Ці собаки не мають вартості. Сам же розплідник МРП «Єгер» в Івангороді є унікальним, оскільки деякі породи собак в Україні представлені тільки тут.
Засновник приватного мисливсько-рибальського підприємства «Єгер» Михайло Рева проводить нас серцем господарства – господарським двором. Тут не лише утримують песиків, але й розводять диких тварин, щоб потім випустити на волю. Зокрема, зайців, на яких натравлюють гончих. Серед довгоногих вуханів – білий заєць, знаний як заєць-біляк. Цей вид зайців не характерний для Чернігівщини, але завдяки любителям полювання вже є в наших лісах.
Михайло та Андрій Рева з заєцем-біляком
«У нас в Україні взагалі поширений заєць-русак, а ми завезли ще й біляка», – пояснює син Михайла Реви, співзасновник господарства Андрій Рева.
Пан Андрій тримає на руках розкішного білого, як сніг, звіра. Заєць помітно нервує, намагається вирватись, тож його швидко повертають у вольєр.
«Наразі в нас є п’ять пар таких зайців. Десяток пар ми вже випустили і спостерігаємо за тим, як вони поводяться в дикій природі», – додає Михайло Рева.
За його словами, цей вид зайців не притаманний нашій території, тому йому складно вижити, адже тварина має білий окрас, який робить її помітною для хижаків. Їх у зайців чимало, однак найбільший ворог вуханів – чорний ворон. Цей птах – надзвичайно розумний та уважний, і ловить зайченят маленькими. Другий за небезпекою ворог зайця – як не дивно, лелека.
Диких качок тут теж розводять
Тож в «Єгері» утримують зайців до дорослого віку, аби вони стали мінімально вразливими для хижаків.
«Ми їх підрощуємо до моменту, поки заєць зможе жити самостійним життям, і випускаємо. Чим менший заєць, тим він вразливіший для диких тварин», – пояснює Андрій Рева.
Пан Андрій каже, що зайці в дикій природі непогано прижились і вже дають потомство, однак контролювати їх популяцію на території 18 тисяч гектарів доволі складно. Хоча зайців у лісі спостерігають постійно.
«Ми їх бачимо. У зайця є своя територія. Адже він не може з Івангорода побігти, наприклад, в Ічню. Ми відслідковуємо їх по колу. Радіус руху зайця складає 5 кілометрів. Далі він не ходить», – говорить співвласник МРП «Єгер».
Є місця, де заєць недоторканний
Вуханів у господарстві розводять вже третій рік, залишаючи лише маточне поголів’я, а підрощених молодих зайців випускають на волю. Таким чином за три роки господарство випустило в дику природу більше сотні вуханів, більшість – русаків. Михайло Рева пояснює, що найголовнішим фактором такої селекції є прилиття іншої крові.
«У нас заєць за рахунок того, що тримається певної території, має проблеми в генетиці, тому зайців ми привозимо з інших регіонів,. Виходить міцний популяційний вид, цікавий для полювання», – каже він.
У цих місцях кожен мисливець знає також про неписане правило, відповідно до якого заєць на певній території є священною твариною, як ота корова в Індії.
Що це за територія – пояснює Андрій Рева: «Є місце, де заєць недоторканний, там своєрідний заповідник для зайців. І всі місцеві мисливці це підтримують. Цей заповідник невеликий, буквально два-три лісові масиви, але популяція зайця там дуже велика. Наприклад, якщо виїхати вночі з гарним ліхтарем, то на одному полі можна нарахувати 15-20 особин».
Гончі – найскладніший і найдревніший вид мисливських собак
Чому ж так склалося і для чого цей заповідник? Серед місцевих мисливців є гончатники – люди, які тримають гончих собак. Ця порода мисливських собак відрізняється від усіх інших тим, що вона по сліду переслідує тварину і подає голос.
З руським гончаком, нащадком чемпіонки Розки
«Основна задача для гончака – вигнати зайця чи лисицю з лісу на мисливця, – пояснює особливості роботи собаки засновник МРП «Єгер» Михайло Рева. – У нас в колективі є четверо мисливців, які тримають гончих собак, тож цей масив ми використовуємо для тренувань».
До війни тут навіть влаштовували Всеукраїнські змагання для гончаків з усієї країни. Чернігівщина, як виявилось, взагалі дуже багата на гончатників. Так, навколо лише одного Чернігова є з десяток потужних людей, які займаються гончими собаками.
За словами Михайла Реви, гончі – найскладніший вид мисливських собак. І найстарший.
«На давньоруських фресках у Софії Київській є зображення гончаків. Вони називались «руськими». Москалі вкрали в нас навіть цю історію, вони називають їх російськими, але це неправда: «руська гонча» – це давня порода, яка існувала ще в часи, коли в Москві жаби кумкали», – каже пан Михайло.
Головна складність цього виду – ці собаки, як правило, мають ганяти зайчика. Вони ганяють його з голосом. Залежно від голосу собаки оцінюють її якості. Є десять основних критеріїв, яким має відповідати гонча, один із таких критеріїв – це голос, а саме сила голосу, музикальність і правильність віддачі.
За словами Михайла Реви, собака, яка жене зайчика, повинна подавати голос тільки на сліду звіра.
«Собак я тримаю від діда-прадіда, – каже він. – Люблю тільки гончаків. Ці собаки взагалі не завдають шкоди мисливському господарству. Мої собаки не ганяють ні лосів, ні кабанів, вони навчені винятково на зайця. Ну, і лисичку вони ганяють в природі. Це – унікальний вид мисливських собак, про який можна говорити довго, – продовжує Михайло Рева. – Ціни мисливській собаці немає, адже люди, які їх тримають, це ентузіасти. Дуже дорогий догляд за ними. Ці собаки не продаються. Ми даємо щенят тільки тим людям, які розуміються на цьому».
Розплідник чемпіонів
За словами співзасновника мисливсько-рибальського підприємства, гончих собак також використовують на копитного звіра, але це вже інша історія, не «Єгеря», бо як каже пан Михайло: копитного звіра ганяє будь-яка мисливська собака, та ж сама лайка і навіть такса, а от привчити гончака працювати виключно на зайчика чи лисичку – ціла наука.
Щоб визначити, яка собака найкраща, для гончаків періодично організовують змагання. Як пояснює Михайло Рева, Чернігівщина славиться чемпіонами. А сам пан Михайло може похвалитися прекрасною генетикою руських гончих.
«У мене була єдина українська собака, яка виграла кубок першодипломників у Кірові. Це був 2009 рік, ще до війни, – розповідає він. – Її звали Розка. Вони єдина з українських собак за всю історію існування СРСР, СНД і незалежної України виборола цей кубок. Нас, звісно, не зовсім там хотіли бачити, але моя собачка взяла у них вищу лігу. Зараз я тримаю нащадків цієї собаки».
У одному з вольєрів живе донька чемпіонки.
«Ось, бачите, шрами? Це її вовк вкусив, а вона вижила, – показує на боки собаки. – Це вона остання з дітей Розки залишилась, їй вже 15 років. А це – її донька, онука Розки – Герда, – заходячи у вольєр, каже власник тварини. – Поруч швейцарські гончі – Рейн і Женева. Їх дві в Україні, більше немає. Привезені з Швейцарії».
З унікальних собак – англійський сетер, чемпіонка Європи.
Михайло Рева забрав її з розплідника у Миколаєві в заводчика Ігоря Александрова.
«Я її забрав, бо там обстріли і вона стресує, поки що живе у нас», – пояснює собаковод.
Михайло Рева тримає щеня жорсткошерстної такси
На території «Єгеря» є й інші породи мисливських тварин – ті ж самі лайки та англійські гончі, але про них пан Михайло говорить неохоче, бо любить тільки тих, хто працює виключно по зайчику та лисичці, не відволікаючись на іншого звіра.