«Хочете постріляти? Ідіть на фронт!» Що на це відповідають мисливці, які захищають Україну

Війна в Україні спричинила хвилю критики на адресу мисливців. Часто лунають закиди: “Якщо хочете стріляти – ідіть на фронт”. Ми поспілкувалися з мисливцями, котрі захищають країну, і дізналися їхню думку щодо цих тверджень та впливу війни на ставлення до полювання.

Ми поставили нашим співбесідникам три одинакові запитання:

• 1. Як ви ставитеся до дорікань з боку деяких людей, які вважають, що мисливцям слід йти на війну, якщо вони хочуть стріляти?
• 2. Як війна впливає на ваше сприйняття мисливства? Чи змінилося ваше ставлення до цієї діяльності в умовах війни?
• 3. Як ви вважаєте, чи є схожість між військовим досвідом і досвідом мисливців? Чи допомагають вам мисливські навички на війні?

Ось що нам відповіли:

Роман, воїн, мисливець, демобілізований

1. Як ви ставитеся до дорікань з боку деяких людей, які вважають, що мисливцям слід йти на війну, якщо вони хочуть стріляти?

Роман: Слава Україні! Героям Слава! Ну що я можу сказати, я так дуже в акуратній формі, намагатимусь делікатно, як то кажуть, висловитися, щодо «хто хоче постріляти їдьте на війну». Справа в тому, що не тільки я, а й моя дочка, яка була ветеринарним лікарем-хірургом, мисливцем, з перших днів, як то кажуть, пішли захищати країну. Тому я не те, що негативно, я би наговорив купу, але розумію, що тут спільнота мисливська, ну трошки треба культурно, і старші люди, і молоді читають, жінки, не хочу висловлюватись.

2. Як війна впливає на ваше сприйняття мисливства? Чи змінилося ваше ставлення до цієї діяльності в умовах війни?

Роман: Як війна впливає на сприйняття мисливства? Ну як вона впливає, та ніяк вона не впливає. Хоча, як кажуть, я мав честь служити в розвідці. Ось і на сході, на кордоні, ми навіть під час війни зустрічалися з єгерями, які зі зброєю охороняли угіддя. Ну не скажу, що виникла конфліктна ситуація, але ми пояснили, що ми вночі пересуваємося, що це зона нашої відповідальності. Єгеря працювали в своїх угіддях, озброєні, не знаючи паролів. Ну могла бути трошки дивна ситуація. Ми поспілкувалися на мисливську тему, і зрозуміли, що все-таки є велика частина людей, які нібито мисливці, а насправді це просто браконьєри. Ось і вони просто собі користувалися ситуацією, відстрілювали звіра і тому хлопці пильнували.

Зараз читаю, наче, Держекоінспекція і Держпродспоживслужба дійшли висновку, що чисельність лиса треба контролювати. Адже він є рознощиком дуже багатьох хвороб.  З іншого боку, присутні внутрішньо переміщені особи, діти, яких лякають постріли. Тому треба дуже чітко дотримуватися правил: далеко від населених пунктів, з дозволу проводити регулювання чисельності хижаків. Адже полювання – це традиція, спілкування, а не розстріл тварин. Якщо хочеш м’яса, можна піти ж на базар і купити. Потрібно пояснювати це людям, які в тому нічого не розуміють, адже у світі полювання існувало, і маю надію, що існуватиме.

3. Як ви вважаєте, чи є схожість між військовим досвідом і досвідом мисливців? Чи допомагають вам мисливські навички на війні?

Роман: Досвід… та звичайно є, оскільки півтора року тому мені було 55. Ще під час служби в радянській армії я здобув відповідний вишкіл. Саме досвід полювання, вміння влучно стріляти, техніка безпеки, поводження зі зброєю і дали мені змогу на базі мисливців утворити чудовий розвідвзвод нашого батальйону. Як виявилося згодом, ми потім проводили спільні навчання з іншими розвідвзводами. Адже коли мисливець вміє чути ліс, птахів, звірів, вміє тихо ходити, щоб не хрустіти, бо звір все бачить і чує – звичайно, такий досвід безцінний. Навіть ті побратими, що з нами служили, не будучи мисливцями, були в захопленні від того, наскільки ми вміли тихо пересуватися, очима стежити по сторонах і під ноги дивитися.

Щодо стрільби, то тут взагалі, звісно, питань немає, хіба що спортсмени кращі.

А з техніки безпеки я повторюю, що правила написані кров’ю, тому їх треба обов’язково дотримуватися. Оскільки ми дотримувалися, все добре відбувалося.

Отже, безперечно, досвід допомагає.

Я зараз демобілізований, лікуюся після поранення. Через війну дочка загинула, в родині тільки син офіцер залишився. Він теж служить, і зі мною не раз бував на полюванні. Адже повторюю полювання – це традиція, спілкування, а не розстріл тварин. Треба серйозно до цього ставитися.

Наостанок хотів би звернутися до «грантожерів», «зелених» захисників тварин, зокрема пані Андріана Байло, з якою доводилося кілька разів перетинатися на засіданнях екологічних комісій. Не хотілося принижувати жінку, однак не стримався й сказав їй, що мені, як батьку двох дорослих дітей, і їй як неодруженій та бездітній, видається недоречним, щоб вона розповідала, як їх виховувати. Адже мої діти змалечку відвідували екогуртки, їздили в екоекспедиції, прибирали річки, збирали лікарські рослини, вивчали природу. Пізніше я брав їх з собою на рибалку й полювання, виховував. Саме тому дочка по закінченні середньої школи прийняла рішення навчатися в університеті ветеринарної медицини, поступила, провчилася, отримала диплом хірурга ветеринарного, лікувала тварин. Діти приносили з двора дворових, так званих і котів, і песиків з різними хворобами, вона одразу вдома лікувала їх. Знаєте, трохи така ситуація, коли замурзані діти, засоплені тримають ту собачку, бо щось вона хвора і щоб ваша Наталочка подивилася… та звичайно, що у дітей розвивається хороше позитивне, любов до природи.

А полювання – це є полювання.

Але скажімо я не зовсім там такий вже толерантний до всього, мені байдуже, які там є звичаї на заході, я цього не допущу, тому що вважаю, що наші діти мають виховуватися, власне, ну де є тато і мама, а не тато тато і мама мама.

В цьому плані я ніколи не погоджуся з чужою думкою,  а щодо полювання, щодо навчання дітей в нашому екологічному центрі, я підтримую, тому що ну ніхто же ж дітей не буде травмувати. Натомість пані Андріана показувала жахливі кадри з російських сайтів, де лисицю закрили у вузькій клітці, де тварина реально не могла себе захистити, і притравлювали. Це неправильно взагалі. Притравочні станції – це нори під склом, де видно як лисиця тікає, як вона себе може захищати, і собака мисливська, вона для того природою створена, що вона повинна добувати цього звіра. Звичайно звіру треба дати шанс, щоб він міг сховатися, щоб він міг захиститися, і так далі… Ну на це все, як кажуть, світові закони, закони природи – це передбачають.

Знаю чітко що є «грантожери», які просто накручують публіку, мам зокрема, бо там дітей будуть вчити здирати шкіру, притравлювати тварин, і так далі… Ну послухайте, ну доктора і кандидати біологічних наук сільськогосподарських розробили програму і не просто розробили вони її співставили з світовими європейськими, і я не думаю, що там десь в Європі, на заході, більш розвинених країнах, скажімо хтось буде травмувати психіку дітей. Це вивчення екології. А те чим ви харчуєтесь і як живете, це ваше приватне життя. Саме тому я підтримую розвиток екологічних центрів, проте проти того, щоб мені розповідали, як виховувати власних дітей.

Анатолій, військовий, мисливець, журналіст

1. Як ви ставитеся до дорікань з боку деяких людей, які вважають, що мисливцям слід йти на війну, якщо вони хочуть стріляти?

Анатолій: Мабуть 80% українських мисливців ще з 2014 року (бо війна почалась саме тоді) – стали на захист України – у ЗСУ та інші військові формування, добробати, тощо. Плюс мисливці були ще Майданівцями. І без вагань поставили свої вміння та навички на захист України.

У лютому 2022 року ця кількість зросла в рази…

Є, на жаль, загиблі, є поранені, є травмовані…

Є Герої – як Анатолій Кульгейко з Ріпкинського УТМР Чернігівщини, є участь мисливців у Гадяцькому сафарі на Полтавщині, є приклади героїзму мисливців під час оборони Києва, Чернігова, Харкова, Сум, тисячі історій. Є приклад як мисливці, активісти врятували дорогоцінну зброю у перші години та дні війни на Житомирщині, зокрема ракети Нептун, які потім пустили на дно крейсер «Москва»…

Тому такі слова з боку диванних “іскпєрдів”, ухилянтів, зоошизи та інших недалеких громадян – це плювок в обличчя українським Героям-захисникам, глум та насмішка із загиблих та поранених.

Суспільство має дати цьому лайну принципову оцінку.

Мисливці, які в тилу чи демобілізувались беруть активну участь в охороні фауни, відтворювальних заходах, тому ж регулюванні лисиць, біотехнії, розвитку мисливського господарства. Вони працюють і за себе, і за товаришів фронтовиків.

Мисливська волонтерська діяльність також архіважлива. Починаючи з купівлі ПНВ, автомобілів, засобів захисту тощо, БПЛА.

2. Як війна впливає на ваше сприйняття мисливства? Чи змінилося ваше ставлення до цієї діяльності в умовах війни?

Анатолій: Особисто моє – змінилось. Навіть в позитивний бік. Бо коли бачиш Героїв з нашого брата поруч із собою – є реально гордість та повага. Є віра, що наше мисливство буде на підйомі після цього.

В умовах війни перед галуззю стали дуже серйозні виклики – це і охорона від браконьєрів, які на жаль, нікуди не ділись і підгодівля, і біотехнія… І ті ж зоошизи-колаборанти, які все одно продовжують свої нападки…

І якщо галузь витримає їх, буде розквіт. Тому, як на мене рішучий час для галузі – як там у Гамлета бути чи не бути.

Наразі відсутність регулювальних заходів призвела до катастрофічної ситуації із поголів’ям м’ясоїдних тварин, особливо лисиці червоної, а на Півдні шакала… І не менш важка та катастрофічна в багатьох областях ситуація із сказом у тих же м’ясоїдних тварин як то лисиця.

На Вінниччині маємо летальний випадок від сказу…

Не кажучи про те, що збільшення чисельності лисиць – це винищення тих самих зайців, молодняка козулі, птахів і т.д. У селах та містах ці звірі просто почуваються королями, завдаючи збитків фермерським та приватним господарствам. Плюс росте імовірність контакту лисиць та людей та свійських тварин, як то домашніх собак, котів, ВРХ, ДРХ – отже імовірність сказу зростає в тисячі разів…

Зараз в багатьох областях дозволили провести регулювальні заходи по лисиці і дослідження на сказ, тож крок вірний, хоча на жаль, запізнілий.

3. Як ви вважаєте, чи є схожість між військовим досвідом і досвідом мисливців? Чи допомагають вам мисливські навички на війні?

Анатолій: Є, у нас багато мисливців та лісівників, які поставили свої навики та вміння на оборону країни. Про себе мовчатиму – я простий штабіст та журналіст, я не Герой.

От хай ті, хто в окопах, розказують. Це буде більш чесно. Але те, що нашим мисливські навички помагають, це безумовно. Це і навики влучної стрільби, і орієнтування, і виживання в лісі, і де сторони світу, і вирізнити, де стежка, що протоптали кабани чи кози, а де шлях, яким ходять люди. Знання тих самих їстівних чи отруйних грибів, ягід тощо.

Юрій, мисливець, ремонтник озброєння

1. Як ви ставитеся до дорікань з боку деяких людей, які вважають, що мисливцям слід йти на війну, якщо вони хочуть стріляти?

Юрій: Негативно.

2. Як війна впливає на ваше сприйняття мисливства? Чи змінилося ваше ставлення до цієї діяльності в умовах війни?

Юрій: Ні не змінилось, на Донбасі надивився добре дичини (фазани, зайці, олені).

3. Як ви вважаєте, чи є схожість між військовим досвідом і досвідом мисливців? Чи допомагають вам мисливські навички на війні?

Юрій: Так, допомагають. Маскуватися, знаходити безпечне місце під ночівлю чи відпочинок.

Андрій, снайпер-розвідник, мисливець

1. Як ви ставитеся до дорікань з боку деяких людей, які вважають, що мисливцям слід йти на війну, якщо вони хочуть стріляти?

Андрій: Люди, які стверджують, що хочеш постріляти – іди на війну і кажуть це мисливцям. Ну, по-перше, це люди, які не розуміють, що таке полювання насправді. І для цих людей полювання дорівнює просто стрільбі. Це, по-перше, такі поверхневі люди, а якщо це говорять ті, хто має мисливський квиток і вважає себе мисливцем, то це взагалі, я вважаю, ганьба. Це люди, які просто вийшли в природу постріляти по всьому, що з’явилося. Таким не місце серед справжніх мисливців, якщо вони дійсно так вважають. По-друге, коли люди кажуть: “Хочеш постріляти – іди на війну”, це аморально. Вони порівнюють постріли на полюванні і війну. Для цих людей полювання – це просто розвага. Звісно, зараз полювання – це спорт і розвага, а не питання виживання. Але порівнювати розвагу і війну – це зовсім аморально. Ну, я здогадуюсь, тут не потрібно пояснювати чому.

Звісно, коли я таке бачу, то мене це дуже і дуже дратує. В принципі, в залежності від настрою, я іноді намагаюся абстрагуватися від цього, але це дуже-дуже дратує, навіть бісить саме тому, що люди порівняли розвагу і війну. А що таке війна? Війна – це смерть, це людське горе, це розірвані люди, кров, це страх, це жахіття. Не можна порівнювати це з полюванням або з якоюсь іншою розвагою.

2. Як війна впливає на ваше сприйняття мисливства? Чи змінилося ваше ставлення до цієї діяльності в умовах війни?

Андрій: Ну, як сказати, негативно ніяк не вплинула, а навпаки, я більше ностальгую. От під час війни, наприклад, ностальгую, бо мисливство – це різні території. Бачу такі території! Знаєте, в нас кажуть “фазанячі місця”, і так хочеться по ним пройти: взяти собаку, пройтися, підняти того фазанчика, зайчика, або доводиться іноді проходити звіриними стежинами. Все це, звісно, викликає почуття ностальгії. Якщо так можна казати про будь-яке заняття. Кажуть, людина починає більше цінувати те, що втрачає.

Я й так полюванням дуже захоплювався і завжди його цінував. І до війни дуже багато полював, мало пропускав виходів. А зараз, під час війни, це ще якось більше. Навіть відчуття загострилися. Хочеться на полювання, просто тягне і тягне.

З іншого боку, є такий момент: ну, в принципі, я завжди міг милуватися природою навіть на полюванні. Там полетів птах – і це вже гарно. А тут, на війні, всі почуття загострилися, і тому ще більше таке милування тваринами. Воно постійно трапляється. Ну, чи доцільна ця діяльність в умовах війни? Я вважаю, що там, де війни немає по факту, в тих областях, де вже далеко від фронту – наприклад, Дніпропетровська область, там на захід – то чом би там не відкрити полювання?

Я вже висловлював свою думку у відео “За і проти полювання: військовий стан”. Там люди не мають уявлення, що таке війна. Вони не бачили пострілів, вони чують розриви лише іноді, коли їм щось прилітає. Але це не так часто, не те, що там постійно міномети, як у прифронтових містах. От там доцільно, звісно, щоб люди займалися своїми справами. Ми ж воюємо за те, щоб люди жили нормально!

От чомусь нікого не цікавить, що ми тут воюємо, а якісь спортсмени їздять на змагання – здоровенні дядьки, боксери, усі чемпіони. А чого на них ніхто не тисне? Здорові хлопці, чом би їм кулемета не дати? Це готові штурмовики! У них, блін, фігури – будь здоров! А ми тут, у підрозділі, – дядьки сорок плюс років, у кожного свої хвороби. Після кожного виходу нам треба відпочити. Ну от, тому це доцільна діяльність. Галузь має розвиватися, угіддя оглядатися, а люди – полювати. Чом би й ні? Я не бачу проблем у тому, щоб вони полювали.

І знову ж таки, ось я приїхав у відпустку. Виходжу з собакою, беру свого пса, виходжу з ним у поля – він бігає, піднімає фазана. Все в пусту! Собака працює, а я хочу приїхати, взяти свого песика, вийти хоча б разочок – хоча б одного фазана підстрелити. А можливості немає! Чому я на це не заслуговую? За що, їй-богу, воюю? Ну, якось так.

3. Як ви вважаєте, чи є схожість між військовим досвідом і досвідом мисливців? Чи допомагають вам мисливські навички на війні?

Андрій: Звісно, схожість є, військовий досвід і досвід мисливців. Неможливо сказати, що вони повністю схожі. Схожості десь третина, мабуть. Але мисливець – це людина, яка, по-перше, вміє поводитися зі зброєю. По-друге, це людина, що звикла пересуватися в певному спорядженні, в екіпіруванні, пішки – по різних горах, полях, лісосмугах і так далі. Тобто це людина з витривалістю, з певними навичками, і все це відбувається зі зброєю в руках.

І знову ж таки, людина, готова в будь-яку мить стріляти, точно й на ураження. Ну от. По-третє, мисливець – це людина, яка добре орієнтується на місцевості. Ну, не всі, але більшість, навіть інтуїтивно. Зайшов у ліс – і вже приблизно розуміє, куди йти, де вийти і так далі.

Мисливські навички, звісно, мені допомагають. Вперше, коли я прийшов в армію (а я ж до повномасштабної війни взагалі строкову службу не проходив), то в мене вже були певні навички поводження зі зброєю, навички прицілювання. Мені було набагато простіше навчитися стріляти з різної зброї, а навички стрільби навскидку – це теж не в кожного є.

Я багато ходив на полювання, маю витривалість, можу нести важкий рюкзак. Я знаю, що брати з собою, скільки їжі й води, що покласти в аптечку. Я можу довго обходитися без води, на відміну від моїх побратимів. Були реальні бойові ситуації, коли за добу нам лишалося по 300 мл води. Хлопцям було важко, а мені – набагато легше.

Є ще ось такі моменти. Коли ми були на чергуванні, раптом злетіли куріпки. Я кажу: “Хлопці, хтось іде!” Знаючи повадки тварин, можна орієнтуватися на місцевості. Якщо раптом куріпка прилетіла, або півень стривожено кричить – розумієш, що десь щось відбувається. Орієнтація за слідами тварин – теж корисна навичка. Багато хто розбирається в цьому, але є й такі військові з міським менталітетом, які не розуміють.

І знову ж таки, вистрелити в живу істоту можуть далеко не всі, а мисливець до цього готовий.

Олексій, воїн, мисливець

1. Як ви ставитеся до дорікань з боку деяких людей, які вважають, що мисливцям слід йти на війну, якщо вони хочуть стріляти?

Олексій: Я вважаю, що так можуть висловлюватися тільки ті люди, які не мають ніякого відношення до мисливства до полювання, і вони не мають ніякого розуміння: що це таке, як це відбувається? Тому, ці люди ну скажу вам так, назвемо їх ласкаво «обмежено придатні» для життя цивільному суспільстві,  де все повинно базуватись на взаємоповазі. Це стосується тільки тих людей, які негативно висловлюються про полювання, про мисливців, про мисливство, які, ні для кого не таємниця, що вони бажають мисливцям смерті і тому подобне. Це дуже часто ми бачимо на сторонках фейсбука, де вони жаліють котика і проклинають дітей мисливців. Це обмежено придатні люди.

2. Як війна впливає на ваше сприйняття мисливства? Чи змінилося ваше ставлення до цієї діяльності в умовах війни?

Олексій: Як війна вплинула на сприйняття мисливства? Та ніяк вона не вплинула. Я дуже сумую за мисливством, за полюванням, за нашим мирним життям, яке у нас було до війни. Мисливство це культура, для багатьох із нас воно як частинка нашого життя. Тому, так само полюбляю мисливство. Так само сумую за ним  і так само розумію, що нам дуже багато треба зробити, щоб мисливство врятувати. Війна вплинула дуже погано на це і ні для кого не таємниця, що полювання не було, то дуже наразі плачевна ситуація зі сказом. Лисиці дуже багато, і це погано впливає не тільки на, скажу так, на тільки на  мисливські, але вже й стосується мирного населення, коли лиси заходять в села, і роблять там шкоду велику.

3. Як ви вважаєте, чи є схожість між військовим досвідом і досвідом мисливців? Чи допомагають вам мисливські навички на війні?

Олексій: Я не можу сказати, що дуже схожі війна і мисливство, але мисливство однозначно допомагає на війні. Це скажемо так, увага, мисливець, як ніхто інший може звернути увагу на деякі зміни, в тій же посадці. На що інші можуть не звернути уваги. Як колись ми звертали увагу там на слід, на тропи, то точно так само ми звертаємо увагу на деякі зміни в посадці, куди ти заходиш і там можливо були орки. Тому так, мисливство допомагає однозначно.

Анатолій, воїн, мисливець, кінолог

1. Як ви ставитеся до дорікань з боку деяких людей, які вважають, що мисливцям слід йти на війну, якщо вони хочуть стріляти?

Анатолій: Відносно дорікань – як я ставлюся? Ну, звісно, негативно, і навіть воно обурює. Тому що питання в тому, що “хочеш стріляти – іди на війну”. Чому людина не може користуватися природними ресурсами під час війни? От чому – питання? Ну, це риторичне питання, тому на нього немає відповіді “чому”. Тому що хтось там обмежує користування зброєю, перебування в лісах і так далі. Це все зрозуміло, але це не має забороняти людям користуватися природними ресурсами.

Тим більше що на кошти, виручені від користування природними ресурсами, здійснюється охорона того ж тваринного світу. Інших надходжень, ніж від продажу відстрільних карток, ліцензій або членських внесків мисливців на охорону мисливських угідь, немає. Тобто єгеря – це теж люди, яким треба годувати свої сім’ї, якось жити і так далі.

Тому я негативно ставлюся до висловлювань “хочеш стріляти – іди на війну”. Що від того зміниться, що підуть усі мисливці, наприклад, і пенсіонери, і хворі – як то кажуть, ті, хто мають право, звільнені від призову? Ці люди спокійно могли б здійснювати охорону угідь, відстрілювати шкідливих тварин, здійснювати регулювання чисельності і в той же час – полювання.

Займатися полюванням, наприклад, той же військовий, приїхавши у відпустку, міг би піти на полювання, вполювати кабана, а не їсти вирощене на комбікормах, преміксах м’ясо. Зрештою, принести в сім’ю якийсь кусок м’яса і так далі. Тому якийсь він недолугий, цей вислів “хочеш стріляти – іди на війну”.

2. Як війна впливає на ваше сприйняття мисливства? Чи змінилося ваше ставлення до цієї діяльності в умовах війни?

Анатолій: Як війна впливає на моє сприйняття мисливства – а ніяк не впливає! У мене, як було, упереджене ставлення, так воно і залишається, тому що кращого способу використання природних ресурсів, ніж полювання, немає і не буде.

Питання більше до того, як ведення мисливського господарства здійснюється в Україні. Воно і до війни було так собі, але тим не менш воно розвивалося, вкладалися великі кошти – це відроджувалося, тому що таке некомерційне використання колгоспного типу, УТМРівська модель, вона привела до того, що в угіддях було дуже мало дичини.

Зараз, коли вже з’явилися приватні мисливські господарства, безумовно, спочатку їх хапали кому, лишень би хватило, щоб там пригостити якогось прокурора чи високу шишку з податківців, поліції, депутатів і так далі. То згодом ці мисливські господарства вже отримали таких власників, які, як то кажуть, за ідею бачили в цьому бізнес-проєкти.

А коли людина бачить бізнес-проєкти, то вона вкладає кошти і відповідно очікує їх звідти отримати. У будь-якому бізнесі інвестиції приводять до розвитку. Ми знаємо, як у 90-х купили завод за копійки, розказували всім, що будемо відстроювати, їх у підсумку вирізали на металобрухт.

Приблизно така ж тенденція була і в мисливському господарстві: отримали, пополювали, мінімум туди грошей вклали, пополювали і, зрештою, кинули ці господарства – так само, як і ті заводи. А потім на їхню зміну прийшли люди, які вже на місцях цих заводів будували нові цехи, завозили обладнання і так далі. І, зрештою, будували підприємства.

Так само і з мисливськими господарствами – приблизно така ж аналогія. На жаль, це не суцільне явище, зрозуміле діло, що є і виключення. Але, зрештою, суспільство має дивитися, як це відбувається на території їхніх ОТГ, на території їхніх громад, і ставити рамки новим користувачам мисливських угідь. Без цього ніяк – контроль народу має бути, контроль знизу має бути.

3. Як ви вважаєте, чи є схожість між військовим досвідом і досвідом мисливців? Чи допомагають вам мисливські навички на війні?

Анатолій: Ну, воно так. Схожість між військовим досвідом і досвідом мисливця є. Дуже важко пояснювати “дітям асфальту”, як, наприклад, знайти позицію ворога в посадці. Навіть з того коптера! Я, наприклад, коли дивлюся стріми наших коптерщиків, керую ними, підказую.

Тобто я сиджу перед телевізором і дивлюся на стрімі, на великому екрані, і підказую пілотові, куди летіти, на що звернути увагу.

І дуже часто мені кажуть: “Та ні, тут нічого немає, це не те, не те”. А я кажу: “Є, там дивись, під іншим кутом подивись”. І раптом виявляється, що там дійсно спостережний пост, позиція прихована, техніка десь замаскована.

Коли ти знаєш, що воно вибивається з загальної картинки… Наприклад, йде-йде-йде якась стежинка, і тут вона переривається з невідомої причини. Є тропа. Мисливці всі знають, що по тропам ходять тварини. І тварини дуже… ну, не може так: тварина йде-йде, і раптом тропа закінчилася.

Такого не буває! Це тільки для людини. Тобто людина приходить у це місце, там сідає, сидить, щось робить, встановлює якесь обладнання спостережне, камери чи ще щось. І потім назад уже по своїй тропі йде. І коли починаємо придивлятися в кінці цієї тропи, то знаходимо або замасковану позицію снайпера, або замасковані якісь камери, датчики і так далі.

Тому мисливські навички, звісно, допомагають. У перші дні війни, коли я думаю, що вже всі чули про гадяцьке сафарі, під час якого мисливці, коли вже й поліція повтікала, всі повтікали… А органи місцевого самоврядування казали людям, що сидіть вдома і не вилазьте.

Тобто саме мисливці не послухалися таких рекомендацій – виїхали в свої угіддя, перегородили певні дороги і направили колону орків туди, де вони позастрявали, попадали з мостів і так далі. І, зрештою, не змогли заправитися – їм довелося кидати техніку і тікати геть.

Тобто це все навряд чи могли зробити люди, які не знали місцевості так, як знають мисливці. Мисливці знають дуже добре, куди можна проїхати взимку, а куди – не проїдеш. І на чому можна проїхати, а на чому – ні.

Тому мисливські навички… Навички мисливця – це не тільки стріляти. Це й периферійний зір, і взагалі здатність бачити те, що звичайна людина не побачить: розтяжки, якийсь незначний рух…

Знаєте, я помітив, що мисливці в моєму підрозділі рух помічали набагато раніше, ніж інші люди. Постійно за цим спостерігаю і помічаю. Ну, отак воно.

Отже, мисливці, які воюють в Україні, вважають несправедливими закиди на кшталт «ідіть на фронт». На їхню думку, справжні мисливці шанують природу і завжди готові стати на захист Батьківщини. Кожен мисливець має власне бачення ситуації, засноване на його досвіді та переконаннях. Але всі вони єдині в тому, що мисливство – це важлива українська традиція, а мисливські навички цінні для війська. Війна лише загострила їхнє прагнення зберегти традиції полювання та дбайливе ставлення до довкілля.

Слава Україні! Героям Слава! Разом переможемо!